В душі моїй живе зоря,
Живуть степи, високе небо,
Високий клен, п'янка роса,
Вони – моє чуттєве скерцо…
Мої стежки – це пристань мрій,
Поля – шовкові оксамити,
І навіть вітер лихоліть
Не здатен спогад загасити.
Я пам'ятаю до дрібниць
Такий духмяний запах ниви,
Та тільки марево війни
Накрило димом всі світлини.
Горить земля і ллється кров,
Тепер журбою пахне поле.
Гуде ефір від молитов,
Душа від розпачу холодне.
Сльозами віє від степів,
Пливуть по небу ноти втрати,
Убило горе в серці спів
І стерло всі яскраві барви…