Давай зведемо новий храм.
Він буде як дитина неба.
І більш нічого нам не треба,
Бо істина засяє там.
Давай укріпимо його
Величним, нескінченним муром,
Щоб не пробралася зажура
І гіркий біль серця мого.
Великі вікна зробим в нім –
І сонце радісно заграє
Усюди, ніби серед раю,
Промінням знищить ніч своїм.
А стіни будуть хай тонкі,
Щоб серця бій за ними чути,
Думки приховані відчути,
Котрі важкі й котрі легкі.
Давай посадимо садок.
Ні – пишний ліс, великі квіти,
Де серед трав, дерев і цвіту
Знайдем улюблений куток.
Давай запросимо птахів.
Нехай літають легко, вільно,
І душі наші хай повільно
Літають там, хто де хотів.
Нехай із нами увійдуть
Усі, хто ще себе шукає,
Палає, прагне, щось чекає,
Себе частинку принесуть.
І ми дамо свій старт ділам.
Не стане більш брехні і болю.
Любов розіллється, як море.
Давай зведемо новий храм.