Одягнутий в тумани і дощі,
Крокує по калюжах листопад.
Дерева голі, наче вартові,
Вдивляються у згустки чорних хмар.
Уже нема передчуття тепла,
Оспіваної розкоші, краси,
Нема ні барв, ні звуків, а земля –
У залишках колишньої снаги…
Подітись нікуди, іде, мов сирота,
Не знає точно, що готує день,
Чи вітер закружляє, чи сльота
Додасть йому небачених проблем.
Нема ілюзій, лиш здоровий глузд
І роздум про мінливий плин життя,
Не сподівається і на прихильність муз,
Та стримує в душі аккорд ниття.
Вже скоро Грудень ступить на поріг,
Немає сенсу виправляти щось,
Сріблястий упаде на землю сніг,
Немов незайманий пухнастий мох.
І настрій буде інший, і душа
Відчує знов такий жаданий драйв.
У мареннях про зміни, мов юнак,
Розправив плечі мокрий листопад…