Вже ніч глуха, а я не сплю,
А дощ весь час шребе покрівлю.
Дивлюсь задумливо в пітьму
І давню колисаю мрію.
То чую голос давнини,
То бачу усмішку і очі,
То линуть звуки теплих хвиль,
То муки докучають творчі…
Чи то веління вищих сил,
Чи інше щось, сама не знаю,
Але мене бентежить ритм,
Немовби хтось шепоче мантру…
Мене щось вабить до вікна,
Де морок вже розправив крила,
А десь за горами – війна
І біль утрат, як льоду брила…
Дощ чи то стих, чи задрімав:
На шибці крижаніє крапля…
А сон, напевне, заблукав,
А може, темноти злякався…