Я дивився крізь пальці на твої гріхи,
Бо і сам не святий – Бог учив пробачати.
Я пірнав у безмежжя кохання ріки,
Не підозрював, що воно здатне вбивати.
Моє місто сказилось, хоч ззовні таке ж –
Це кохання вбиває з яскравим садизмом;
Воно їсть мої мрії, не знаючи меж.
Знов і знов на асфальт жовте падає листя.
Я не ваш, і ніколи не був, і ніколи не буду;
Моє серце давно вже стомилось від вашого бруду!
Я не ваш! Вимагаю, пусти, або вбий,
Моє серце давно вже стомилося від боротьби...
Замість миру лишились самі міражі.
Зорі бачать щоночі звірячий мій погляд.
Скільки можна знущатись із мене, скажіть?
Своїм ідолом ви зневажаєте Бога!
Я пірнав у кохання, солодке, як мед –
Батьківщина убила усе, що любив я.
Душу й тіло віддали за тридцять монет:
"Що посієш – пожнеш" – так казало прислів'я!
Мої мрії впадають у вічний терор,
Тож, мабуть, принести себе в жертву я мушу.
Не ворожте на мене на картах Таро,
Краще їдьте до храму – відмолюйте душу!
Не відмолите – Бога нема в тих церквах:
Його вигнали вами покликані біси.
Скільки років пройшло – і нема каяття,
І не зміг зазирнути ніхто за куліси...
листопад 2023
Английская версия:
http://stihi.ru/2023/11/04/4276
Русская версия:
http://stihi.ru/2024/01/28/3614