Дитинство в підсвідомості згубилось,
Легке і мирне, сповнене надій,
Життя ж доросле – як тягар, не крила,
Накрила погань звичний рідний дім.
В кущах сиділи, наче у трамваї,
А світ здавався більшим, ніж він є.
Дивився мульти у гостях, у Вані...
Як шкода те, що зараз світ гниє.
Тихенько, щоб не залякати пам'ять,
Ступаю я босоніж крізь роки.
Багато дали молотки з серпами –
Зруйноване від вражої руки.
На древніх фото ми були щасливі:
Старий Чернігів і бузковий цвіт,
І вітер був, і Сонце; сніг і зливи,
Городу й дачі дивовижний світ.
Свідомість, пам'ять дивувати вміють:
Хотів би повернутись, але зась.
Копнувши трохи – не спинити мрію:
"А пам'ятаєш, там?..." – І понеслась...
Дитинство, як вино – стигліш з роками.
Я впився, мабуть, я – дитинствоман,
Що п'є минуле, й точить серця камінь –
Дарма. Вапна все більше. Це – обман...
листопад 2023