Принаджує дощ, як не дивно,
Полонить осіння пітьма.
Прозорим, сяйливим намистом
Чарує плакуче гілля.
Від світла нічного калюжі
Виблискують, мов ліхтарі,
Пливуть в мелодійному блюзі
Химерні сумні міражі.
У небі туманному тьмаво
Рябіють самотні зірки,
Здається, зітхають фатально,
В астральні пірнаючи сни.
Підставивши краплям долоні,
Дивлюся безмовно увись,
А дощик змиває поволі
І втому, й тужливі думки…