Обіцяла вірша що про три пояси, то ж тримай...
Перший пояс за піт, кров та працю віддав якось Майстер
Другий пояс був з ним молитовний, його я сама
Вишивала щоб шлях знав назад та не плакала мати
Третій пояс мереживом (то павутиння жінок)
І всі три пояси не повинні душити свободу...
Побратими коли гріти душу тікають в шинок
Мій ліричний герой сам по собі проходить негоду
І нікому не скаже коли де й наскільки болить
І ніхто не завадить йому відчувати минуле...
Три його пояси - три дороги у ніч і в блакить
І до серця. Його. Що мене прийняло та відчуло
Ось такий вийшов вірш.
Далі буде. Звичайно. Авжеж.
Хвилювання, "до зустрічі!", погляди, дотики, слово...
Мій герой-візаві знає мову боїв та пожеж
Та не знає про те, що повернеться знову і знову
Бо все є як було. Час існує. Та зовсім не так.
Десь, у інших світах, ми так само кохали з героєм...
Є добро, є і зло. Є хлопчак, що майструє літак
І пускає його...
Їх зажди відкривалося троє.