Дивлюсь на дощ і краплі на вікні
І так мені чомусь до болю сумно,
Щодня несу цей смуток у вірші,
Здається, в серці холодно і журно.
Невже в душі надовго цей мінор?
Закінчує сезон казковий жовтень…
А далі що? Невпинний унісон
Дощу і вітру, як видіння сонне…
Пустіє сад, і осінь – у журбі,
Спустошена і у сльозах частіше,
Опалим листям, що несе в руці,
Ховає від вітрів обличчя зблідле…
І я вже знову мрію про весну,
Коли вона зеленою вуаллю
Накриє землю від ракет і куль…
Занурююсь задумливо в уяву…