Коли зоріють промені прощальні
І золотом лягають на вікно,
Я завмираю в трепетнім мовчанні,
Немов зі мною розмовляє Бог.
Ще мить, і землю вкриє безгоміння,
В осінні хащі заповзе туман,
І тільки золотаве верховіття
Радітиме буянню ясних барв.
Впаде роса на потьмянілі трави,
Востаннє блисне і порине в ніч.
Природа втратить розмаїті фарби
І розіллє навкруг солодку млість.
О, як люблю я ці блаженні миті,
Коли стихає збуджена струна,
Коли весь світ купається у тиші,
А разом з ним знаходить мир душа…