Напівморок вже світ обійняв
І підсилив бентежності міць.
Як же швидко згасає зоря,
Наближає безрадісну ніч!..
Сірі хмари нависли, як тінь
Нерозв'язних насущних проблем.
Відчувається осені тлін,
Хвиля смутку щомиті росте.
Ледь вловимий безмовності схлип
Розбентежує всі почуття,
Віддається відлуннями битв
І нагадує миті буття.
Ну чому осінь завжди сумна:
Чи боїться пітьми, холодів,
Чи хвилює її майбуття,
Неготовність до втрат кольорів?
Я не знаю… Мабуть восени
Більш помітна летучість життя…
Навіть серце тужливо щемить
Під осінній хвилюючий вальс…