Мої думки, немовби темні хмари,
Що в сірім небі клаптями висять,
Вони мене лякають, як примари,
Коли листаю сторінки життя.
А дощ мілкий пронизує всю душу,
Ще й сіє меланхолії зерно.
Ну як, скажіть, позбавитись від суму,
Коли звучать акорди ревних нот?
В журбі зависла я, немовби крапля,
Як зависає часом телефон,
Як вимкнути гіркі налаштування,
Чи є такий доладний камертон?
А може, завтра, знову буде сонце,
Хмарки біленькі, радісна блакить,
Зігріє теплим сяйвом листя жовте,
Хвилини ностальгії звеселить?..