Холодного ранку замерзлі зірки
Чекають на пізнє вже сонце жовтневе,
Як вміють, ховають пісні по деревах
Горобчики. – Сонце, цвірінь, не покинь!
***
Що в жовтневім вікні? – Дощ...
Краплі із підвіконням про щось,
теревенять з долонями площ,
більше рими мокві не знайшлось.
Знов облизані шибки блищать,
марно мріють про мир в чистоті,
щоб із них познімали хрести.
Та сирени волають, ячать.
Віти в'язів вклоняються дню:
– Вітер вільний, ти нас не ламай!
Листя є, а от грошей нема!
Листя й так віддаємо вогню.
Горобці поховалися всі,
птаство переживає сльоту,
тільки скошені трави ростуть –
наче в дивних кольє у росі.
Осінь миє від твані війни,
відмиває від сліз біль і щем –
всі під Божим цілющим дощем –
навіть ті, хто навік завинив...
Лий же дощику... Ще і іще!
--------------
Гудзикове панно Рити Назарук.