О, мила Осінь чарівна,
З тобою забуваю я
Про біль душі, про всі гіркі образи…
Гуркоче у думках війна,
Мої пригнічує чуття,
Коли дивлюсь на сонячні оази.
Милує очі листопад,
І синє небо, як ріка,
Струмує, не шкодуючи, проміння.
Сюди не чути канонад,
Та тільки лихо, як стіна,
Що закриває радісне довкілля.
Так хочу скинути тягар,
Війни диявольський кошмар,
Зцілити у душі пекучі рани.
Вбираю в себе барвний чар,
Пори осінньої нектар,
Пірнаю у задумливі тумани.
Шепчу: "Зніми, о Боже, стрес,
Думок журливих довгий шлейф
І спокій дай ну хоч би на хвилину!..."
Збираю листя золоте,
П'янке, немовби шардоне,
І мрію колисаю, як дитину…