Я осінь люблю просто так, не за щось,
Хай навіть дощі за вікном, прохолода…
Багато чого восени відбулось,
Та в цьому не винна осіння погода.
Я знаю, це просто – любити красу,
Яскраве убрання, бурштин, позолоту,
Гуляти блаженно в погоду ясну
З принадним таким відчуванням польоту…
Чи можна любити за холод і дощ,
За вітер поривчастий, перші морози?
А може, цей холод – образа і зойк,
Не дощ, а презирством навіяні сльози?
Буває й мені некомфортно в дощі,
Шукаю тепло і пригадую літо,
Та десь у таємних куточках душі
Відлунює осінь утішно і ніжно…
Сприймаю це ехо, немов благодать,
Як голос натхнення і вищої сили,
І осінь люблю не за щось, просто так
І мрію про те, щоб мене так любили…