Дзвенить чимдуж гітара,
В ній осінь я впізнала,
У кожному акорді – меланхолійний сум…
Синіє в небі хмара,
Немов підступна зрада,
Нестримна, як сваволя, як згусток ревних дум.
Прикрашене багрянцем,
Кружляє листя в танці,
А Осінь, наче фея, підсилює свій чар.
Ось клен, янтарний красень,
Мовчить в полоні марень
І дивиться, як ллється на стежку жовтий жар.
Адажіо сумує
І стиха слух чарує,
Мелодію осінню підхоплюють вітри…
А серце дисонує,
Як в юності, пульсує,
Наповнюється млістю казкової пори…
Дзвенять чарівно струни
І розсипають блюзи,
А осінь, як княгиня, втішатися велить.
Беруться вже за руки
Усі натхненні музи,
А золотаве листя включається у ритм…