О, згубнице спекотної пори,
Краси духмяних трав, барвистих квітів!
Ти в золото вдягаєш явори,
Даруєш безліч сонячних відтінків.
Ти спокушаєш лагідністю сад,
І річку, й ліс, і лазурове небо.
Ти кольорами додаєш принад,
І все тобі вдається надто легко.
А потім раптом зміниш настрій свій,
Зриваєш все убрання й позолоту.
Летить за вітром листя, наче рій,
А ти радієш буйному польоту.
Та поки що ти щедра на тепло,
Даруєш світу ніжних барв веселку,
Піклуєшся, щоб сонце не пекло,
І золотом гаптуєш кожну стежку…
Втішаєш чаєм в ранок дощовий,
Чуттєво реагуєш на зітхання…
Люблю тебе за норов вольовий,
За силу духу в ревний час прощання…