Від сповиття до миті забуття
Ми живемо в очікуванні щастя,
То поспішаємо у звабне майбуття,
То мріємо про пристрасне кохання.
Ми віримо у те, що прийде час,
Коли здійсняться наші всі жадання.
Нас спокушає уповання глас,
Надію відбиває, як багаття.
Чекаємо то літо, то весну,
Зиму морозну, золотаву осінь,
Погоду то похмуру, то ясну,
То теплий дощ, то березневу повінь…
Літа минають, зими і віки,
І вранішні хвилини, і вечірні…
Життя минає, мов солодкі сни…
Як істина*, чекання миті – вічні…
* Істина (тут) – слово Бога, що вказує путь до спасіння.