Сьогодні знову я зустріла Осінь,
Вона раптово тихо підійшла.
Така ошатна, а волосся – пломінь,
З букетом листя – просто чарівна.
На неї я схвильовано дивилась
І розгубила всі свої слова,
Мені здалось, що й голосу лишилась,
Отямитися ледве-ледь змогла.
Ми довго, наче подруги, сиділи
На лаві, що під кленом золотим,
Від спогадів аж сльози забриніли,
Ще й дощик наші плечі окропив.
Я запросила Осінь до квартири
І пригостила кавою з медком,
Вона сказала: "Досить сльози лити!" –
І тут же додала до кави ром…
А потім піднялась і засміялась:
"Пора мені! Багато маю справ!.."
А я ще довго зустріччю втішалась,
Яскравістю осінніх сяйних барв…