Так затишно, коли пишу вірші.
Не помічаю шум, чужі розмови.
Шукаю рими тихі і гучні,
Не відчуваю, як не дивно, втоми.
Пишу про дощ і чую крапель дзвін,
Про вітер – чую ноти непокори.
Летять думки за словом навздогін,
Долаючи невидимі кордони.
Про ліс пишу, про річку, про весну,
Від пристрасті немовби молодію,
З метеликами разом роси п'ю,
Підвищую солодку ейфорію…
Пишу і забуваю день і час…
Зі мною тільки Муза і натхнення,
Я з ними відчуваю справжній кайф,
Що зцілює і укріпляє серце.
Переді мною – безліч різних слів
І в кожному є свій ритмічний подих!
Одне звучить, немов приємний спів,
А інше відбиває щастя ноти!
Слова – найкращі друзі, з ними я
Ніколи не нудьгую в самотині,
Збагачують вони моє життя
І щедро віддають тепло щомиті…