На чёрта лысого я трачу
Бумагу, время и стило!
А то ещё ж ведь и заплачу
Нет-нет. И как! Не грязь, не зло,
Кругом цветущье, наблюдая,
А так, как дедушка рыдает,
Упившись, пьяненький, порой, —
Затем что сирота, изгой.
[Оренбург, 1850]
На батька бісового я трачу
І дні, і пера, і папір!
А іноді то ще й заплачу,
Таки аж надто. Не на мир
І на діла його дивившись,
А так, мов іноді упившись
Дідусь сивесенький, рида, —
Того, бачте, що сирота.
[Оренбург, 1850]