Не втрачай
Не втрачай ні надії, ні віри
В найлютіші та хибнi часи,
Де вже слову немає довіри,
Де поводяться люди, як звірi..,
Ти з надією віру неси.
Хай хоч правда то буде, чи кривда,
Не руйнуй святотатством Душі.
Хай останньою буде та битва,
Хай шепочеться ледве молитва,
Що не можеш - собі не бреши.
Бо зневір’я, воно, як пухлина,
Поглинає, отруює все.
І якщо ти насправді людина,
Усвідомити згодом повинна,
Що душа твоя Свiту несе...
Спека
Дивно як... Де дім, там тиша,
Вітерець ледь дах колише.
Серпень млявий, ані хмарки...
Тут життя чогось уламки.
Спека. Спрага. День прозорий.
Чи то мертвий, чи то хворий,
Взагалі чи то істота?
Як ота дружина Лота
Під Содомом що стовбиче...
Все даремно... Втома... Відчай.
Десь тут
На сполох б'є водночас ґаджет твій
З тим вИском, що несе на крилах лихо...
Потужний вибух, вибух-буревій,
Всеруйнівний...
І знову тихо тихо...
Ти мовчазний... Та все в тобі тремтить,
Хоча, як люди кажуть, не з боязких...
І нескінченною тобі здається мить...
І сполох знов...
І знову лиха ляскіт.
Палае Схід... і небо, і земля...
Хтось скаже там - таке бува у війнах.
Чи чули ви, як стогне янголя
Скривавлене... у батьківськіх обіймах?
Чи бачили, як сила руйнівна
Розчавлює тіла людські, як жито,
Що потрапляє в пащу-жорнова?
Боронь вас Боже все це пережити.