Угамувалась врешті спека,
Зашурхотів по листю дощ,
Опалим листям вкрилась стежка,
І стало сумно за вікном.
Застукав дощ по шибці дрібно,
Немовби слушний ждав момент.
Згадались зразу плед і крісло,
Гарячий чай, солодкий мед.
Напевно, я й сама не знала,
Що так радітиму дощу,
Що звеселить прозора крапля,
Коли долонями зловлю.
Сиджу тихенько на дивані,
Дивлюсь на небо крізь вікно,
Мов спочиваю у нірвані
І бачу дивне полотно.
А думка колисає мрію,
Спішить за краплею на склі…
Я знов надією зорію*
Про мир і затишок в теплі.
*Зоріти – (тут) виражати якісь почуття, мрії, надії.