Переді мною очі земляків,
Вдивляюся і серце завмирає:
Одеса, Миколаїв – сто шляхів!..
І кожен слід у грудях залишає!
Житомир, Умань, Суми і Дніпро,
Херсон і Запоріжжя, Київ, Харків…
У кожного свій біль, він – як тавро!
О! Скільки в душах суму і уламків!
А я читаю про війну вірші,
І голос мій бринить, немов дзюрчання.
Я разом з ними плачу у душі,
Ледь стримую сльозу від хвилювання.
Одна біда спіткала нас усіх,
Одне страшне неждане стріло лихо!
Не вистачить усіх земних утіх,
Щоб ми відчули знов потужні крила!
Так хочеться розрадити, знайти
Тепла хоч жменьку, хоч одну зернинку,
В недобрий час рядком допомогти,
Приспати хоч на мить печаль нестримну!..