***
Тебе не розумію до кінця
Та врешті-решт хіба таке можливо
Життя-буття таємна дуже гра
В якій раптово випадає диво
Стечение событий, поворот
Неодолимые безумные преграды
И вот теряет Дульсинею - Дон Кихот
А может так, по ходу пьесы, надо?
Війна. Удари смерчів. Грім
Ось Вавилон залізного вокзалу
І стало все довкола вже чужим
Самотність не сприймається зопалу
А дальше вой свихнувшихся сирен
Ночные взрывы, мёртвые витрины
Ты в темноте, как в бочке Диоген
Постиг внезапно... всё вокруг руины
Кохання. Мрії. Плани. Міражі
І тільки цокіт Долі на підборах
Заграва відбивається на склі
Фарбує все в криваво-чорний колір
И замерли. И замерли весы
Дыханье смерти, боли от разлуки
Оскал щербатый проклятой войны
И взгляд любви... невинно близорукий