Небагатьох я знаю із Донбасу,
Так пощастило мені, що всі вони жінки,
Але давно вже позабули про прикраси,
У всіх у них там болю на віки.
Серця їх загартовані війною,
Яка триває понад 10 літ.
Вони радіють сонечку на сході,
Не треба їм цих благ земних.
Вовік ніколи я не думав, що зустріну
Після того, як став ворожий шлях,
Рідних для мене Ольгу та Марину, які мені показали правди стяг.
Пані Лемко, пробачте за нескромність,
Мабуть невчасно, але я скажу:
Подяка вам за доброту та чесність.
Ці принципи і я в собі ношу.
Вам, пані Оля, вдячний я
За суворість та справедливість, без прикрас.
Спочатку навіть побоявся вас,
Але довіра, як відомо, справа часу.
Був вартий витрачений час.