***

 
Біда, сестричко, біда.
Щодня страшніші новини.
Бо суне, суне орда,
жере шматки України.

З неситих суне степів
дикунська спрага кривава -
нащадки тих, хто стерпів
віки без волі і права.

Там замість совісті — слиз.
Гниють тюряги, як тавра.
Там арештантський девіз:
“Ти здохни нині, я — завтра”.

Життя — це ж подать, товар.
Не гріх — убити за гроші.
Де понад душами цар,
закони в душах не Божі.

До біса ж їх! Тьмущії тьми —
готових вмерти і вбити,
щоб габарити тюрми
рознесло до краю світу!

Повзуть, як гусінь, як гниль.
Розруху ширять, облуду...
Такий у ворога стиль:
що не зжере, те спаскудить.

Ламає долі родин!
Калічить душі безглуздям
оцих смертей та руїн!

Кричу і не докричусь я
до світу:
- Ти ж бачиш все!
За нас кулачки тримаєш?
Вважаєш, що пронесе?
Не вистоїмо — ти програєш.

Це ж справді битва зі злом!
Це бій небуття з майбутнім!
В цивілізаційний розлом
дихнуло пекло отрутно.