Згадувать буду, може, колись...
Років чимало між тим промайне, як води...
Я зупинивсь серед станцій, де дим.
Купи людей вказує спалахів блиск.
Лишень сирени втішають від люті ракет.
Всі тут, хто ще не помер
Смирно чекає, що ось пронесе...
Війни, повір же, влаштовані купкою кланів
Котрих Агасфер
Владу торує понад усе.
Стануть тремтіти холопи од віку й надалі!
Тож пандемій алгоритми скриплять...
В вуликах людства - метро чи вокзалі
Голосом штучним дзижчить неживий інтелект.
Вкотре Орфей у дорогу взуває сандалі
Торбу-рюкзак накидає на плечі атлет.
З сонячним променем спритно прямує у далі.
Кличе його висікар Поліклет.
Схоже - таких молодців
В Аргосі дещо бракує.
Небо ще вранці було з помаранчу, а нині
Як з цепу зірвалося - зле!
Прірва згори залива, репетує.
Змиє, напевне, від сонця асфальтовий леп.
Схожий наш воїн-поет у дорозі на бога
Чи хлопця простого.
Дротиком вкотре поцілив! Що з того?
Перса дістане та й списом не раз!
Все ж, чергову перемогу оспівано хором...
Та не спітка його жартом на сором
Аристофана куплет із дошкульних образ.
17 Лютого 1 Року від Другого Пришестя