ЛАГІДНО ВіН ЇЙ УСМІХНУВСЯ...
Зустрів він дівчину у полі
Несла лантух картоплі на плечі,
А із очей лились прозорі сльози
І, світились, як на небі зірки у ночі.
Чому ти плачеш, дівчинонько?!
Зняв тяжку поклажу із її плеча.
Чому пізно одна ходиш?
Де твоя домівка, чи далеко до села?
Він витер хустинкою їй сльози
Взяв її холодні руки, в теплії свої;
Сказав, що допоможе нести картоплю,
Але що трапилось? По дорозі роскажи.
Ходила в поле по картоплю - заблудилась,
А в селі, ждуть мене маленькі сестри і брати...
Ракета підпалила нашу хату
Батьки встигли врятувати всіх
Самі ж загинули в останню мить,
А на мені, кричали люди, одежда вже горить -
Слав Богу, встигли погасить.
Два братіка і дві сестрички - їсти хочуть,
А навколо все вигоріло до тла
Пішла я в поле, зібрати там картоплю,
Але, як би не ти, добрая людина,
Не знаю, коли б до дому я прийшла.
Так за розмовою, вони дістались до села.
Та як же була здивована дівчина,
Коли побачила, що їхня хата вже ціла;
Щасливо глянула на добрую людину,
А в нього за плечима два крила!?
Він лагідно їй посміхнувся
І ясним сокілом, в небо піднявся...
Відкрила дівчина клумак картоплі,
А в ньому і хліб взявся звідкілясь...
З подякою дивилась вона в слід сокілу
І щиро, щиро помолилася.
04.08.2023.