Пастка

Роман Сивко
Ваші думки, формують  час...
Секрет в словах, комусь сказав.
Десь щось почув, відчуй цю бійку.
В житті для тебе, це перевірка.

Хтось посміхнувся, він закривився.
Соромлюсь правди, бо втомився.
Смакуй життя, ховай секрети.
Правда в очах, біль в силуетах.

Знов відчуваєш, шкіру й дотик.
Твори життя, у взаємних кроках.
Бажання маєш, хтось почув.
І знову думки, і жах їх відчув.

А може ти, ще досі спиш.
Ховаєш правду, і кричиш.
Дзеркало болю, завжди в дії.
Твори в словах, ще є надія.

Жахи подіють, за монету.
Купляю душі, за секрети.
Пограймо в цю, цікаву гру.
Вкуси мене, знов відплачу.

Шепочеш тихо, він все чує.
І знов в житті, це все збудує.
Гріхи твої, твори пороки.
Суди себе, забувши, хто ти.

Ти ще читаєш, оцей текст.
Це пастка і є, психічний портрет.
Ти знову забув, що тіло продав.
Тому і ховався, від себе втікав.

Подіє на всіх, вірші це закляття.
Це карма твоя, відчуваєш прокляття.
Він бачить і чує, говорить в тобі.
Для суду є час, він час, зупинив!