Десь серед лісу її домівка і чорний пес,
Люлька із табаком, і його вірші,
Він запитає у бога: "у чому сенс?" -
Янгол, із нею що зогрішив...
Чорні панчохи затягують у пітьму,
Зваблюють руки своїм теплом,
Вона шепоче: " я душу твою візьму,
Піт, що зливається із чолом,
Буду любити, допоки не зійде ввесь,
Поки зірки не згаснуть, не вщухне біль,
Всі молитви твої, зведені до небес,
Ніч не почує, переведе на сіль..."
Відьму пізнав і зачепив крилом,
Тілом до тіла, вуста в вуста...
То не жалійся, що стрів її за селом,
Зняв її бог для тебе з свого хреста...