Ой, три дороги широких
Во одну сошлися.
На чужбину с Украины
Братья разошлися.
Покинули старуху мать.
Тот жену покинул,
Тот сестру. А самый младший —
Молоду дивчину.
Посадила мать-старуха
Три ясеня в поле.
А сноха — высоку тополь
В степи, на раздолье.
Три явора посадила
Сестра при долине...
А дивчина молодая —
Красную калину.
Не принялись три ясеня,
Тополь усыхала,
Поусохли три явора,
Калина завяла.
Не возвращаются братья.
Плачет по них матерь,
Жена плачет, плачут детки
В нетопленной хате.
Плачет сестра, идёт искать
Братьев на чужбину...
В гроб кладут обручённую
Невесту-дивчину.
Не идут домой три брата,
По свету блуждают,
А три дороги широких
Тёрном зарастают.
[Между 17 апреля и 19 мая 1847,
С.-Петербург]
«Ой три шляхи широкії...»
Ой три шляхи широкії
Докупи зійшлися.
На чужину з України
Брати розійшлися.
Покинули стару матір.
Той жінку покинув,
А той сестру. А найменший —
Молоду дівчину.
Посадила стара мати
Три ясени в полі.
А невістка посадила
Високу тополю.
Три явори посадила
Сестра при долині...
А дівчина заручена —
Червону калину.
Не прийнялись три ясени,
Тополя всихала,
Повсихали три явори,
Калина зів’яла.
Не вертаються три брати.
Плаче стара мати,
Плаче жінка з діточками
В нетопленій хаті.
Сестра плаче, йде шукати
Братів на чужину...
А дівчину заручену
Кладуть в домовину.
Не вертаються три брати,
По світу блукають,
А три шляхи широкії
Терном заростають.
[Між 17 квітня і 19 травня 1847 р
С.-Петербург]