...А потім все завершиться віршем.
І щем розлуки. І побачень щем.
І спраглий поцілунок у плече.
І жар долоні, що не опече.
І кілька кроків в дощ без парасоль.
Весна з бурульки – до-ре-мі-фа-соль.
З кав'ярні вічне небажання йти.
Нічне і одчайдушне – "боже... ти...".
І слово непромовлене – любе.
Невічність нас – під вічністю небес.
Троянда біла – впущена з руки.
І – слізьми по минулому – рядки...