Ти час відчуваєш, це вирій думок.
Себе не впізнаєш, бажання ниток.
Та купа підказок, даруй людям сміх.
Себе не впіймаєш, покаравши зумів.
Тепер відчуваєш, як в небі горить.
Бо все що говориш, прохання твої.
Під землю спустився, і там закричав.
Це слово, насіння, і знов проростав.
Твій біль в насолоді, азартні думки.
Хтось це спланував, слова всі твої.
Авжеж все забув, бо сам попросив.
Це пастка думок, від таємних ниток.
Життя павутиння, а час лише гра.
Правда в словах, комусь показав.
І знову підкажеш, як треба робити.
Бо ваші думки, ще потрібно навчити!