Повільна українська ніч.
Прозоре небо. Місяць сяє.
Свій напівсон у потойбіч
Й повітря скинуть не бажає.
Зірки утворюють шатро,
Зшиваючи чумацьким шляхом;
На місяць вішай хоч цебро,
До зірки дотягнутись з даху!
Спокійно місяць з висоти
На Білу Церкву поглядає
І пишні гетьманів сади
Сріблястим світлом власним дбає.
І тихо, тихо навкруги;
Але у замку шепіт й сполох.
В одній із веж сумлінь торги
У серці й на додаток порох;
В кайданах Кочубей сидить,
Зраду розв'язує, як ребус,
Утім нікого не винить
І хмуро дивиться на небо.