Припну до аркуша рядок-краплинку смутку
І домалюю крила, як у птаха.
Імла розтане сіра, каламутна,
Розтане думка "Боже, я - невдаха".
Прийде нова - "До біса,
Я - щаслива ! "
Я маю ранок, день, бузковий вечір...
Поранена душа?
Та не важливо,
Бо є багато важливіші речі.
Та промовчу - у кожного примари
Свої.
Свої проблеми, лютий біль.
Та краще намалюю легкі хмари
Та пелюсток травневу заметіль.
І я сміюсь, неначе знову юна.
Неначе можу все на цій землі.
І випадає благовісна руна
Моїй країні, значить і мені!