Душа світліє
Люблю блукати в лісі, біля річки,
Немає там людської метушні.
Ловлю у травах тихий подих втіхи,
Присівши на піщанім валуні.
Розраджує тихеньке шурхотіння,
Доносить теплі ноти співчуття.
Зникає смуток. В серці – розуміння,
Що світ прекрасний, як саме життя.
Втішає душу милозвучна тиша
Безжурністю сюрчання у траві.
Приходить відчуття, що я – вже інша,
І помисли не давлять крижані…
Цвітіння гасить неспокійний сумнів,
Захоплює божественна краса.
Душа світліє від квітучих луків,
Немов прозора радісна яса.