Буває, що звичайна втома,
Що в душу ношею лягла,
Змінити плани може сповна,
Забрати все, додавши зла.
Вона насильно в плед загорне,
Закриє владно ноутбук,
Занурить у життя самотнє
І сяде поруч, наче крук.
Зірвуться з вуст сумні зітхання,
Повисне тиша, як мара.
Не втішить душу ні світання,
Ні синь небесного шатра.
Ні! Так не можна! Треба встати!
Знайти приємне заняття
І манни з неба не чекати
І не ридати, як дитя!
Я вже встаю і парасолю
На всякий випадок беру!
Я втому з сонцем познайомлю
І дам добро весні й теплу…