Я чую, як струмує із грудей
Душі моєї світло сонцесяйне.
Несе мене життєва карусель…
Яке ж стрімке кружляння і відчайне!
Лечу у день новий, у путь нову…
Не знаю, що чекає, хто зустріне…
Чи викине на лінію вогню,
Чи раптом заспокоїть слово втішне…
Жену від себе біль і сум'яття,
Вітаю миті щастя і наснаги,
Не можу вгамувати до життя
Нестримної хвилюючої спраги.
Вбираю в себе вранішню зорю,
І сонце, і дощі, і тихий вечір,
До серця прислухаюсь і творю,
Витаю в світі мріянь і поезій…
Яке ж воно солодке це життя!
Як радісно уранці прокидатись!
Летять мої літа у небуття,
А я ніяк не можу навтішатись…