Яке це диво встати на світанку,
Кружляти безтурботно в темноті,
Віддатись почуттям і до сніданку
Дивитись, як світлішає довкіл*!
Солодкий час! Крізь штору перший промінь
Повільно пробивається у дім.
Дивлюсь і розумію світу розкіш,
Що сяє, наче незрівнянний німб.
Торкається обличчя ніжне Світло,
Стрімливо розчиняє рештки сну
І розсипає по кімнаті срібло,
Дає початок радісному дню…
Ще всюди тихо, світ відпочиває,
А я уже жену від себе лінь.
Вже остаточно сонце ніч стирає,
У крові вже кипить адреналін…
Блакитне небо схоже на свічадо*,
На місце райських романтичних мрій…
І я Життя вітаю: "Добрий ранок!" –
Доземний відбиваючи уклін.
*Довкіл – довкола.
*Свічадо – дзеркало.