Шлю к вам, украинским поэтам, —
Уж извиняйте — мой наказ
И с этим дружеским приветом
Хочу сказать: спаси́ бог вас.
Нет-нет в мои глухие дали
Доходит ваш напев родной
И лечит словом боль печали
В тюрьме глубокой и душной.
От вас навеки отлучённый,
Я с вами мыслями в борьбах...
Примите ж братский стих нескромный
Об нашей Родины судьбах.
Хотел в письме вопрос поставить
Про наш родной хомут и гнет
И от себя к тому ж добавить
По сути несколько замет.
Не всё нам петь весны цветенье
Да созерцать красы Днепра...
Пора — радеть о просвещенье,
Народу благо дать пора;
Снять стон по городам и весям,
Что режет сердце на куски,
Покончить с дурью, мракобесьем,
Ученьем изощрить мозги;
Дух разбудить самопознанья,
Чувство достойнства своего,
Расширить целей пониманье:
Куда идём и — для чего?
Пусть мертвый аз* не сводит к брани
Ваш спор, замыливая суть;
Кто выше: немцы ли, славяне? —
Страны те бредни не спасут.
Берём полезное отвсюду,
А не сидим в своём дерьме;
Тьма, нищета простого люду —
Залог конца — конца стране.
Народ, задушенный нуждою,
Народ, сдыхающий во мгле, —
Тот должен стать н е б ы т ь с о б о ю,
Не стать вобще быть на земле!
* Аз — здесь в знач.: буква.
ПОЕТАМ-УКРАЇНЦЯМ
До вас, поети-українці,
Шлю - вибачайте - дружній лист,
Щоб повітати наодинці
Та дяку висловить за хист.
Доходять часом ваші звуки
В мою далечину глуху
І гоять чаром біль розпуки
На самотинному шляху.
Від вас одрізнений навіки,
Докупи думкою живу...
Прийміть же щиро братні стріки
Про нашу долю світову.
Бажав, бач, я сказати в листу
Про рідний брак громадських благ
Та притулить до того змісту
Від себе декілька уваг.
Не все співати нам про квіти
Та любуватися Дніпром...
Година - дбать про шлях освіти,
Люд забезпечити добром;
Спинить навколо голос стонів,
Що крають серденько притьмом,
Розвіять пітьму забобонів,
Впотужить голови умом;
Збудить чуття самопізнання,
Шаноби власної чуття,
Розсунуть цілі прямування
Замість товктися без пуття.
Хай мертва буква вас не мане
До свар, заслонюючи суть;
Славетніш німці чи слов'яне -
Ті спірки краю не спасуть.
З усіх усюд берімо з датки,
А не зачерв'юймо в багні;
Меткої жизності нестатки -
Умови гибелі справжні.
Народ, покинутий на злидні,
Народ, плазуючий у млі,
Повинен стратить риси рідні,
Безслідно стертися з землі!