В душі моїй – нестерпний холод,
Я їй шепчу: "Не замерзай!
Бо цей мороз, неначе молот, –
Прошу добром, – не зневажай!"
Немовби подруги, з душею
Сидим частенько ми удвох:
То пригадаєм путь життєву,
То посумуєм перед сном.
Ми разом любимо мовчати,
Про щось помріяти в дощі,
Альбом сімейний погортати,
Дивитись в небо уночі.
Душа моя завжди відверта
І не ховає почуття,
Вона звучить, як ніжна флейта,
Хоч відчуває сум'яття.
Коли наллю душі я чаю,
Словами втішу, пригорну,
Вона, відчувши нотки жалю,
Спішить звільнитися від мук.
Душа відтане і сльозинка,
Як крапля дощику, впаде.
Тепер, коли роса чи мжичка,
Я знаю, що душі не зле…
*Сум'яття (тут) – сильне хвилювання; неспокій, тривога.