Мені здається, Муза заморилась,
Сьогодні так чекала - не прийшла,
А, може, десь у справах забарилась
Чи, може, відпочити прилягла.
А я вже й на прогулянку сходила,
Надворі тепло, сонячно, весна!
Безцільно біля озера бродила,
Дивилась на качок біля човна.
Прийшла додому, заварила каву,
Думки мелькали, навівали сум,
Світило сонце у вікно ласкаво,
Розкішну осяваючи красу.
І раптом чую голос: "Ти сумуєш!
Ще кава є? Тож наливай хутчіш!
Ще мить і щось новеньке заримуєш", –
Шепнула ніжно Муза, як раніш…
"Побуду біля тебе, не хвилюйся.
Іде весна, тож не встигаю я.
Красою насолоджуйся, милуйся,
Почуєш скоро пісню солов'я."
І зразу стало на душі спокійно,
Взяла папір, присіла за столом,
Вдихнула запах пари елегійно,
Відчула, як повіяло теплом…