Знов приходять у пам'ять казки,
що дотолі наснились...
Де столітні дуби і хрести
на горбах похилились...
Над ярами, над Старим Дніпром,
над предвічним і сивим,
Там, де вітер жене
в море Чорнеє синії хвилі...
І вирує в порогах ріка,
і реве і клекоче,
І відлунням гуде в берегах
Української ночі...
Не спинити, не стримати сили козацької голі,
Що віками чекала від неба
примарної долі...
Що хрестилась вогнем,
гартувалась залізом
і кров'ю,
На хрестах розпиналась
за віру, за землю і волю...
І кого тільки тут не було -
змили темнії води...
Лиш козацькому роду довіку нема переводу...