Шановная пані, я бачив Вас вчора із іншим.
Здається, вам вдвох було дуже і дуже цікаво.
Ви так і не випили жодної крапельки кави.
Можливо, тому, що той інший читав свої вірші.
Ви слухали іншого вірші, і Ви усміхались.
Я знаю цю усмішку – якось я сам її бачив:
Колись я і сам Вам читав мої вірші... Одначе,
Мене Ви тоді так, як нині його, не торкались.
Можливо, у віршах своїх я був надто цнотливим.
Це правда, що вірші мої люблять ніжную цноту.
І я усміхаюсь, бо вірші мої – теплий дотик,
Який і без дотиків робить поета щасливим...
Я заздрити іншим не вмію, шановная пані,
Хай інший зігріє Вам пальчики Ваші в долонях...
А я не триматиму каву у зимнім полоні:
Я вип'ю до краплі її – як натхнення в коханні...