Что-то так паскудно на душе мне стало,
Так тюрьма сдавила тяжко, мочи нет, —
От надежд горячих будто б отодрало,
От надежд на вольный, на широкий свет.
День — не день, а тяжкий просып среди ночи.
Жизнь — сыра могила, хмура и нема;
И сдаётся часом, будто б смертью в очи,
В душу мне глядит проклятая тюрьма!
В тюрмі
Я оце так гірко на душі почувся,
Так важким занадто ізробився гніт,-
Від надій гарячих мовби одхитнувся,
Від надій на вільний, на широкий світ.
День — не день, а тяжкий прокид серед ночі.
Жизнь — труна за віку, темна та німа;
І здається часом, ніби смертю в очі
Зазирає хмура, заклята тюрма!