Смотрю в тебя, безрадостно вздыхая,
В больную душу загляну твою —
И неожиданно в тебе — себя я,
Мой брат, товарищ, узнаю!
Ещё с пелёнок яд залили в сердце,
Не знал и жизни радостей, живя,
А уж она тебе и дхнула в тельце
Дыханье смертного питья!
Пойдёшь дорогой горькой каторжана,
Блудя в потёмках в поисках звезды,
От скорби издыхая несказанной,
Извечным узником борьбы!
Познаешь в кандалах уединенье,
Ко тридцати годам — старик больной,
Понявший про себя: освобожденья
Я вряд ли уж дождусь живой...
Но верую, что крест мой не бесплодный,
Что крест наш правый — Родину спасёт,
Плач остановит, точно, всенародный,
Народу счастье принесёт!
Сучасникові
Оце дивлюсь безрадісно на тебе,
Загляну в душу змучену твою —
І несподівано самого себе
В тобі, мій брате, пізнаю!
Ще з пелюшок здобувся ти отрути,
Не бачив навіть радощів життя,-
А вже воно на тебе вспіло тхнути
Диханням смертного пиття!
І підеш ти гірким шляхом недуги,
У темряві шукаючи зорі,
Конаючи з невимовної туги,
Довіковічним бранцем прі!
Дізнаєшся в кайданах самотини,
У тридцять літ — знесилений дідусь,
Гадавши нишком: кращої години
Я в мирі ледве чи діждусь...
Та вірую, що хрест мій не безплодний,
Що хрест отой — бездольний люд спасе,
Запинить, певно, стогін всенародний,
Вітчині щастя принесе!