Знову маму свою, налякаю віршами.
Ким побачить мене? Розставляю капкани.
Слухає тільки когось, та не рідного сина.
Бо для неї, як завжди, я маленька дитина.
Ось чому так зробив, спланував стратегічно.
Хтось мені помагав, хтось сміявся цинічно.
Я зібрав ворогів, розповів "Дикі казки".
Але час показав, хто є хто, там без маски.
Тепер думай завжди, хто шепоче у вуха.
Може то вороги? Сина твого паскудять.
Хтось потрапив в капкан, і того так кричали.
Ти послухала їх, правду навіть не знала.
Не такий як усі, був завжди, так і буде.
Бо тім всім ворогам, я дивився у душі.
Правда тільки в лице, за спиною прокльони.
Запустив я слівце, повернулося знову.
Щось почула і ти, та повірила знову.
Тепер знаю і я, звідки виросли ноги.
Повтікали вони, зрозуміли де пастка.
Ось такі вороги, догорають лиш шапки.