Не греет солнце на чужбине,
А дома слишком уж пекло.
Жить было мне невесело́
И в нашей славной Украине.
Ни ласки, ни любви не знал,
И ни к чьему не льнул порогу,
Бродил себе, молился богу
Да злое панство проклинал.
И вспоминал лета лихие,
Плохие, древние лета,
Тогда повесили Христа,
Не сбёг и нынче б сын Марии!
Нигде веселья нету мне,
Да видно, весело не будет
И на Украйне нашей, люди.
Равно в чужой как стороне.
Хотелось бы... и то, простого, —
Чтоб не сбивали москали*
Мне гроб из дерева чужого,
Или хоть горсточку земли
Из-за Днепра мово святого
Святые ветры принесли, —
Не надо больше. Так-то, люди,
Хотелось бы... Да что гадать...
К чему ж и богу досаждать,
Когда по-нашему не будет.
[Вторая половина 1847,
Орская крепость]
* Москалями на Украине называли солдат и офицеров русской царской армии. Шевченко сам без малого десять лет своей жизни пробыл в москалях.
"Не гріє сонце на чужині..."
Не гріє сонце на чужині,
А дома надто вже пекло.
Мені не весело було
Й на нашій славній Україні.
Ніхто любив мене, вітав,
І я хилився ні до кого,
Блукав собі, молився богу
Та люте панство проклинав.
І згадував літа лихії.
Погані, давнії літа,
Тойді повісили Христа,
Й тепер не втік би син Марії!
Нігде не весело мені,
Та, мабуть, весело й не буде
І на Украйні, добрі люде;
Отже таки й на чужині.
Хотілося б... та й то для того.
Щоб не робили москалі
Труни із дерева чужого,
Або хоч крихотку землі
Із-за Дніпра мого святого
Святії вітри принесли,
Та й більш нічого. Так-то, люде,
Хотілося б... Та що й гадать...
Нащо вже й бога турбовать,
Коли по-нашому не буде.
[Друга половина 1847,
Орська кріпость]