Тиша. Журливо... Думки не проллються в слова.
Вечір - буденний. Такий не дарує натхнення.
Я вже й змирилась тримати в душі одкровення.
Люди навколо, а я, між людей, як сова...
Все у собі... Від кривавого хмелю вина
Важчають думи про вік і про осінь холодну.
Осені правда пекуча, проте, благородна,
В краплі за краплею - кожним ковточком, до дна...
Вип'єш ту правду перчену, з осінніх долонь,
І в неминучість останнього лету повіриш.
... Й вже не проллєш одкровення таємного віршем,
Листям осіннім безкровним злетівши в вогонь.